Діяльність детективних агенцій та приватних детективів та кримінологія.

Діяльність сучасного детективного агентства та приватного детектива неможлива без допомоги науки і розроблених нею засобів і методів вирішення завдань які стоять перед приватними слідчими та шукачами, однією із таких наук є кримінологія. Розглянемо поняття, предмет і завдання кримінології, щоб зрозуміти що без її вчення необходиться жодний професійний приватний детектив в Києві, Україні і світі.
Етимологічно кримінологія означає «вчення про злочин» від латинського «crimen» (злочин) і грецького «logos» (навчання). Проте з розвитком вона прийняла більш широке значення і розуміється тепер як наука про злочинність.
У вигляді самостійної галузі знань і концепції боротьби зі злочинністю кримінологія існує менш двох століть. Хоча ряд суджень про причини злочинності і методи боротьби з нею зустрічаються вже в працях римських і грецьких мислителів, але до другої половини XIX ст. вони ще не являли собою самостійної системи наукових положень. Уперше термін «кримінологія», що означає самостійну науку, вжили італійські автори Топинард і Гарофало, які в 1885 р. опублікували монографію під такою назвою. До цього відповідні поняття розглядалися в науці кримінального права або в особливій науковій дисципліні – кримінальній політиці1.
Варто відмітити, що питання про поняття та природу кримінології як суспільної, юридичної чи природничої науки продовжує залишатися дискусійним у зарубіжній кримінології. Англосаксонська система кримінології вважає її галуззю соціології і тому викладається вона в соціологічних, а не в юридичних коледжах. В італійській науці акцент робиться на біологічні сторони кримінології, у французької – на клінічну, пов’язану з психологічними і психіатричними аномаліями. У Німеччині конкурують два напрямки – біологічне і соціологічне з домінуванням останнього.
При відновленні в СРСР на початку 1960-х років кримінології перший вітчизняний підручник з кримінології визнавав її винятково правовою наукою і дисципліною, частиною кримінального (у тогочасній транскрипції – карного) права.
ООН, як можна судити з проблематики конгресів, семінарів, нарад по кримінології, розглядає кримінологію як соціологічну та юридичну комплексну дисципліну, при цьому з великим включенням до неї прямо проблем карного і кримінально-виконавчого права («в’язницезнавства», рос. «тюрьмоведения»).
На теренах сучасної України, починаючи з 1970-х років, міцно затвердилося розуміння кримінології як суспільної науки, соціолого-правової та міждисциплінарно-комплексної.
Таким чином, кримінологія – це соціолого-правова наука, що вивчає злочинність, причини та умови злочинності, шляхи і засоби її попередження, а також особу злочинця.
Слід зазначити, що не всі вчені поділяють думку про те, що кримінологія є соціолого-правовою міждисциплінарною галуззю знань, що розташовується на межі соціології та кримінального права. Так, Ю.Д. Блувштейн і А.М. Яковлєв розглядають кримінологію як соціологію злочинності1. Їхню думка поділяє і А.Ф.Зелінський, який пише: «Загальновизнано, що девіантна поведінка (та, що відхиляється) належить до предмету вивчення соціології».
Злочинність – одна з форм девіантної поведінки, а тому відсутні будь-які підстави передавати її вивчення від соціологів юристам. «Слід зазначити, — пише далі він, — що суперечка про дисциплінарну належність кримінології має для її подальшого розвитку визначальне значення. Офіційне її визнання юридичною наукою означає, що кадри кримінологів комплектуються з осіб, що мають базову юридичну освіту, а в опублікованих дослідженнях і дисертаціях панує формально-догматичний підхід. Практичне значення більшості таких наукових праць мінімальне. Величезне різноманіття кримінологічних проблем сучасні кримінологи-юристи прагнуть вирішити за допомогою нових правових актів, ефективність яких дуже проблематична»2. Із сказаного він робить висновок, що «у номенклатурі наук її доцільно було б віднести до розряду соціологічних наук»3.
Залишаючи осторонь полеміку про наукову належність кримінології, відзначимо лише, що нам уявляється більш аргументованою точка зору авторів підручника «Кримінологія і профілактика злочинів», 1989 року видання, у якому кримінологія визначається як соціолого-правова міждисциплінарна галузь знань.
З вищенаведеного визначення кримінології видно, що в її предмет входять за змістом чотири основних групи досліджуваних соціальних явищ:
1) злочинність; 2) особистість злочинця; 3) причини та умови злочинності, об’єднані родовим поняттям “криміногенні детермінанти”; 4) попередження (профілактика) злочинності.
Щоправда, у відношенні останнього елемента предмета кримінології в спеціальній літературі висловлюється думка про те, що «теорія попередження злочинності уже відбрунькувалася від кримінології і склала самостійну галузь знань»4. Підставним вбачається твердження А.Ф. Зелинського, який вважає, що «з цим важко погодитися, принаймні, у даний час. Відрив профілактики від кримінології може привести до того, що її границі виявляться розмитими, а предметами вивчення стануть кримінальне та кримінально-виконавче право, економіка, освіта, культура, медицина – адже всі сторони і прояви громадського життя так чи інакше пов’язані з проблемою попередження злочинів»1.
Предметом вивчення кримінології є також різновиди соціальної поведінки, що відхиляється, що тісно пов’язані зі злочинністю: пияцтво, наркоманія, проституція, інша аморальна поведінка, протекціонізм і побори в різних сферах державного управління, жертви злочину, самогубства та ін.

Залишити коментар

*