Розслідування ДТП

«Основи методики розслідування злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту».

Дана стаття призначена для осіб, які розслідують злочини проти безпеки руху і експлуа­тації транспорту с дорожньо-транспортними пригодами (ДТП), допоможе адвокатам та захисникам вірно вибрати і побудувати тактику захисту клієнта, знайти свідків, відтворити обставини пригоди та призначити необхідні експертизи.
Розслідування ДТП
До злочинів проти безпеки руху і експлуатації транспорту законодавець відно­сить порушення правил безпеки руху, тобто діяльність, в якій застосовуються за­соби залізничного, водного, повітряного, автомобільного і міського електротран­спорту, що призвели до настання шкідливих наслідків. Однак не всі порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту утворюють склад кримінального злочину, а тільки ті, які створили небезпеку для життя людей чи викликали на­стання інших тяжких наслідків. Інші порушення правил безпеки руху і експлуа­тації транспорту с дорожньо-транспортними пригодами (ДТП) і служать підста­вою для застосування дисциплінарних, адміністративних і цивільно-правових за­ходів впливу. Звідси треба розрізняти дорожньо-транспортні злочини і дорожньо-транспортні пригоди.

Динаміка транспортних злочинів в останні роки досить несприятлива. Спостерігається стійка тенденція кількісного росту злочинних порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Вони нерідко викликають катастрофи, авіакатастрофи, аварії корабля, вибухи, пожежі й інші тяжкі наслідки, які несуть тисячі людських життів, заподіюють величезний матеріальний збиток і болісно відбиваються на стані суспільства. Зазначені злочини відбуваються переважно у формі бездіяльності (невиконання відповідних інструкцій, положень, правил, що регламентують безпеку руху й експлуатації транспорту). Часом порушення зазначених правил здобувають форму активних дій, що суперечать установленим правилам (переклад стрілки під складом, відправлення поїзда на зайнятий перегін, проїзд заборонного сигналу, посадка літака в умовах, коли правила пропонують вийти на друге коло, і т. п.). Найбільш загальними типовими кримінальними ситуаціями, що впливають на організацію розслідування порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, є: 1) ситуація, коли ці порушення спричинили тяжкі наслідки (людські жертви, ушкодження або руйнування транспорту й ін.); 2) ситуація коли допущені порушення могли спричинити такі наслідки, але вони не наступили.

Таким чином, можна зробити вискоки про актуальність даної теми, її необхідність і своєчасність.

Мета роботи: проаналізувати особливості методики розслідування злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, та сформулювати рекомендації що до особливостей розслідування даних злочинів.

Дорожньо-транспортні випадки (ДТП) кримінальної природи виникають у процесі експлуатації транспортних засобів при їхньому пересуванні по дорогах. Вони пов’язані з порушенням нормальної роботи транспорту, не рідко сполучені з загибеллю людей, матеріальним збитком і іншими шкідливими наслідками. Видами ДТП є: а) наїзд транспортного засобу на пішохід; б) зіткнення транспортних засобів; в) перекидання транспортного засобу; г) наїзд транспортного засобу на перешкоду; д) падіння пасажирів. Із причин виникнення дорожньо-транспортні випадки можна підрозділити на: 1) події, що виникли з вини людей (водіїв, пасажирів, осіб, відповідальних за технічний стан транспортних засобів і доріг, і ін.) і 2) події, які обумовлені непереборною чинністю природи (повінь, обвал, землетрус і т.п.), а також випадковим стіканням обставин.[1]

У переважній більшості випадків ДТП виникають у результаті порушення правил дорожнього руху (ПДД) водіями, пішоходами, пасажирами, велосипедистами, а також внаслідок грубих порушень працівниками транспортних господарств правил технічної експлуатації й поганого контролю за станом доріг і організацією регулювання вуличного руху.

Порушення ПДД із боку водіїв найчастіше укладаються в: перевищенні безпечної швидкості при маневрах (повороті, обгоні, необхідності ухилитися від зіткнення або наїзду, об’їхати перешкода або нерівність дороги), влученні на ділянку дороги з гіршими характеристиками; загостренні дорожньої обстановки: недотриманні черговості проїзду перехресть; неподанню або неправильній подачі попереджувального сигналу; неправильному розрахунку мінімального зупинного шляху при різних швидкостях руху й стані дорожнього покриття; порушенні вимог сигналів світлофора, дорожніх знаків і покажчиків, вимог дорожньої розмітки; недотриманні безпечної дистанції; несподіваному виїзді зі свого ряду руху й осліпленні світлом фар; стоянці на проїзній частині без висвітлення; порушенні правил перевезення пасажирів; нетверезому стані водія, його роботі із часу, що перевищує припустимі межі, після яких наступає стомлюваність; і ін.

Порушення правил дорожнього руху з боку пішоходів звичайно складаються в: несподіваному появі пішохода через перешкоду (наприклад, через варті на зупинці автобуса, автомобіля в тротуару або узбіччя); раптовому виході через транспортного засобу, що рухається в попутному або зустрічному напрямку; непередбаченому поводженні пішохода, при якому водій помилково впевнений в взаємному контакті з пішоходом (наприклад, пішохід, що явно перечікує проїзд автомашини, раптом перебігає напереріз); виході на проїзну частину в місці, де це заборонено; раптовому виході з неосвітленої зони дороги; і ін. Випуск в експлуатацію свідомо технічно несправних транспортних засобів (наприклад, з дефектом гальмової системи, ходової частини й освітлювальних приладів) особою, відповідальним за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це привело до настання наслідків, передбачених карним законом, тягне кримінально-правову відповідальність.

У ДТП можна виділити три фази: 1) початкову; 2) кульмінаційну й 3) кінцеву. Кожна з них є логічним продовженням попередньої й, в свою чергу, визначає розвиток наступної. Для початкової фази ДТП характерні умови руху транспортного засобу й пішоходів, що зложилися перед виникненням небезпечної ситуації, при якій учасники руху повинні негайно прийняти всі наявні в їхньому розпорядженні міри для запобігання ДТП і зниження ваги його наслідків. Неприйняття цих мір або їх недостатня ефективність приводить у процесі зближення транспортних коштів і пішоходів до переходу від небезпечної ситуації в аварійну, коли учасники руху не мають у своєму розпорядженні технічну можливість запобігання ДТП, і воно стає неминучим[2]. Кульмінаційна фаза ДТП характеризується подіями, що викликають найбільш важкі наслідки (ушкодження автомобілів, травми пішоходів, пасажирів, водіїв). Це фаза протікає швидко (звичайно кілька секунд) і розвивається на ділянці дороги невеликий довжини. Кінцева фаза ДТП, що випливає за кульмінаційної, часто збігається із припиненням руху транспортного засобу. Іноді (наприклад, при виникненні пожежі на автомашині) кінцева фаза триває й після зупинки. Знання механізму ДТП дозволяє визначити коло криміналістично значимих ознак, які, у свою чергу, сприяють установленню об’єктивної істини. У результаті контакту, взаємодії транспортного кошти й пішохід на дорожнім покритті, на транспортному засобі й людині виникають певні матеріальні сліди (наприклад, сліди крові, мозкової речовини, бензину, масла, що відділилися деталі транспортного кошти й частина перевезеного вантажу, осколки фар і лобового, бічних і заднього стекол, що відшарувалася фарба, гальмовий шлях і ін.). По цих слідах за умови їхнього своєчасного виявлення й фіксації можливе встановлення механізму й причин ДТП. Як правило, для ДТП характерна швидкоплинність події, його несподіванка для очевидців, а іноді й для учасників події, і, як слідство цього, короткочасність його сприйняття й обмеженість обсягу сприйнятої інформації. На характер і повноту сприйняття обстановки й обставин механізму ДТП впливають несприятливі об’єктивні й суб’єктивні фактори (недостатня освітленість, погані метеорологічні умови, хворобливий стан, трагічний результат події, стан стресу й т.д.). Ці обставини настійно диктують необхідність установлення всіх очевидців події й проведення досить докладного допиту обізнаних осіб. Особи, що роблять ДТП, як правило, діють по необережності у формі злочинної самовпевненості або недбалості. Відомі однак випадки навмисного здійснення ДТП із метою приховання слідів іншого раніше зробленого злочину[3].

Подія на транспорті спочатку сприймається як ДТП і лише пізніше, коли буде встановлено механізм події і ступінь тяжкості наслідків, що настали, вона може бути названа злочином.

Механізм ДТП становить складну систему взаємодій (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) транспортних засобів і людей у матеріальному середовищі. За характером взаємодії розрізняють: зіткнення транспортних засобів; наїзд транс­портних засобів на перешкоду; наїзд на пішохода, велосипедиста, тварину, гужо­вий, санний транспорт; падіння пасажирів із транспортного засобу; перекидання транспортних засобів[4].

До транспортних засобів, зокрема, належать: усі види автобусів; усі види автомобілів, у тому числі спеціальні і спеціалізовані (наприклад, санітарні, пожежні, спортивні, поливальні, автокрани, навантажувачі); трактори — самохідні машини (колісні або на гусеничному ходу), призначені для перевезення вантажів чи виконання сільськогосподарських, будівельних, лісових та інших робіт; самохідні машини, призначені для виконання сільськогосподарських, дорожніх, будівельних, меліоративних і лісових робіт, — комбайни, грейдери, бульдозери, екскаватори, крани та ін.; міський електротранспорт — трамваї і тролейбуси, в тому числі пасажирські, вантажні, ремонтні, спеціального обслуговування, колієукладачі; мотоцикли, зокрема дорожні, спортивні, спеціального призначення, з боковим причепом або без нього; моторолери, мотоколяски й інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг; інші механічні транспортні засоби — всюдиходи, аеросани, амфібії тощо; причепи[5].

Не є транспортними засобами мопеди, велосипеди з двигуном із робочим об’ємом до 50 куб. см, рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших видів залізниць (пасажирські й вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо)[6].

Зіткнення являє собою зіткнення двох транспортних засобів, воно може бути прямолінійним — «в лоб» і дотичним. У першому випадку виникають сліди тис­ку, а в другому — сліди ковзання. Наїзд — це зіткнення з нерухомими предмета­ми, що перебувають як на проїзній частині дороги, так і поблизу неї, на узбіччі (дерева, опори електромереж, будівлі тощо). Наїзд на пішохода — це наїзд на пе­решкоду, що рухається, на трасі або осторонь неї. Падіння пасажирів припускає випадання їх з кабіни, кузова, з підніжки тощо. Найбільш складною взаємодією об’єктів події є перекидання, коли одиничний транспортний засіб утрачає стійкість і перевертається. Цю взаємодія не можна плутати з перекиданням при зіткнен­нях і наїздах.

Подія ДТП виникає раптово і протікає короткочасно. Ці дві обставини слід вра­ховувати при виявленні джерел вербальної інформації та її оцінці[7].

Причинами ДТП є: 1) порушення особою, що керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, наприклад, перевищення швидкості, неправиль­ний обгін, виїзд на зустрічну смугу руху тощо; хвороба, втома, технічна несправність транспорту. Особливо небезпечними є порушення правил руху в стані алкогольного і наркотичного сп’яніння; 2) порушення пішоходами правил дорожнього руху і па­сажирами правил посадки, висадки; 3) порушення правил технічної експлуатації, І обслуговування і випуску транспорту на маршрут, контролю за станом дорожнього і полотна, неякісний ремонт та ін[8].

Предмет безпосереднього посягання. Подія ДТП закінчується заподіянням шко­ди здоров’ю чи житло людини і матеріальному середовищу. Тому предмети безпо­середнього посягання, що вступають у взаємодію, становлять низку об’єктів живої і неживої природи, які неможливо повністю назвати, їх можна характеризувати лише за агрегатним станом — це тверді тіла, що мають стійку зовнішню форму, механізми і пристрої, що рухаються; сипучі і рідкі речовини; біологічні об’єкти — тварини, рос­лини, нарешті, це людина, її тілесна сутність як фізичне тіло.

Спосіб вчинення — це спосіб дії особи в складному механізмі транспортного зло­чину. Його треба розглядати ієрархічно від загального способу, до структури якого входить людина як керуючий початок руху «людина « річ», до менш загальних — про­стих способів взаємодії «річ « річ». Умовно загальний спосіб «людина « річ» («люди« речі») являє собою керований рух транспорту суб’єктом, який опинився в дорожній ситуації, наприклад, зробив неправильний обгін, виїзд на зустрічну смугу руху, крутий поворот, об’їзд перешкоди, запізніле гальмування тощо. Усе це призводить до зіткнення, наїздів, перекидання, одним словом, до аварій на транспорті. Таким чи­ном, загальний спосіб створює початок некерованого руху транспортного засобу, і до розвивається спонтанно у вигляді взаємодії «річ — річ» («бампер — стовп»; «шина — асфальт», «кузов — дорожнє огородження» тощо). Прості взаємодії некеровані, фор­ма руху може бути: прямолінійною, прямолінійно-поступальною, зворотно — поступальною, обертальною і обертання-гойдання[9].

Слідова картина відображає спосіб вчинення злочину і залежить від форми руху, що лежить в основі механізму простої контактної взаємодії. При зіткненні два транспортні засоби рухаються прямолінійно назустріч один одному — утворю­ються об’ємні сліди тиску; при наїздах на перешкоду транспорт рухається прямол­інійно або поступально до нерухомого об’єкта — виникають сліди ковзання; при обгонах, об’їздах, крутих поворотах виникає обертальний момент, тобто оберталь­но-поступальний рух, що створює концентричні сліди ковзання. Так, при дотич­ному наїзді на перешкоду (людину, машину) остання одержує обертальний мо­мент, у місці контакту з опорою (асфальт, грунт) утворюється концентричний слід ковзання. При екстреному гальмуванні утворюється слід «юзу», а при перекиданні, коли машина перевертається кілька разів, — сліди обертання, гойдання на узбіччі і полотні дороги.

Якщо взаємодіють біологічні або рідкі і сипучі неорганічні об’єкти з транспорт­ним засобом, то виникають сліди, плями рідин, олії, крові; осипу — розбитого фарного скла, сипучих речовин; на транспортному засобі — сліди мікрочастинок мало-видимі і невидимі.

Особа злочинця. Найчастіше винними виявляються малодосвідчені водії, що не уміють швидко оцінювати ситуацію, прогнозувати її розвиток, недостатньо во­лодіють прийомами маневрування. Молоді люди занадто самовпевнені, схильні до невиправданого ризику. Досвідчені водії віком 40-50 років діють занадто по­вільно, втрачають швидкість реакції. Такі водії нерідко стають «збуджуючим фак­тором». ДТП в основному вчиняють водії, частка пішоходів в них складає при­близно 20% випадків.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК, визнають особу, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право, а злочину, передбаченого ст. 415 КК, — військовослужбовця (військовозобов’язаного під час проходження навчальних або спеціальних зборів), котрий безпосередньо керує бойовою, спеціальною чи транспортною машиною, незалежно від того, чи є він штатним водієм такої машини і чи вміє він нею керувати. За певних умов до відповідальності за цими статтями може бути притягнута особа, яка навчає водінню іншу особу і перебуває під час навчальної їзди поруч із учнем (майстер виробничого навчання, інструктор тощо)[10].

При встановленні особи водія необхідно з’ясувати професійні якості (стаж, рівень підготовки, досвід водіння), наявність захворювань, що справляють вплив на стомлюваність, психологічний портрет водія, тип нервової діяльності.

Порушення кримінальної справи типові ситуації, які виникають. Злочини про порушення правил дорожньої безпеки, зокрема на транспорті, порушуються за фактами події, що має ознаки злочинного діяння. Спочатку не зав­жди очевидні факти порушення правил дорожнього руху. Це встановлюється пізніше, після оцінки зібраної первинної інформації і провадження невідкладних слідчих дій.

Початкова інформація про факти ДТП надходить від органів дізнання, швидкої допомоги, лікарень, потерпілих, водіїв, окремих громадян-свідків. До моменту при­буття слідчого на місце події, залежно від наявності джерел інформації, виникають три ситуації:

1) сприятлива;

2) малосприятлива;

3) несприятлива.

Сприятлива ситуація виникає тоді, коли на місці події зберігаються всі джерела інформації: є водій, транспорт, потерпілий і свідки[11].

Малосприятлива ситуація виникає за відсутності одного чи кількох її елементів — джерел. Тому малосприятливих ситуацій може бути дві, коли: а) на місці події є: транспорт, потерпілий і свідки, а водій сховався і особа його невідома; б) на місці події є потерпілий і свідки, а водія і транспорту немає; особа водія невідома[12].

Несприятлива ситуація виникає тоді коли:

а) на місці події є тільки свідки, немає водія і транспорту, потерпілий відправлений у лікувальну установу;

б) на місці події стільки потерпілий (труп), інших джерел немає[13].

Отже, на початку розслідування виникають дві типові ситуації: а) водій відомий (він і транспортний засіб перебувають на місці події: водій зник разом з автомашиною або без її, але особистість його установлена); б) водій невідомий (він зник з місця події разом с авто машиною або залишив викрадену автомашину).

Найпоширенішою є перша ситуація. У цих випадках найчастіше спостерігаються легені або менш тяжкі тілесні ушкодження потерпілих або заподіяння істотного матеріального збитку. Програма дій слідчого складається в негайному огляді місця події, у тому числі й транспортного кошти, опитуваннях і наступних допитах всіх обізнаних осіб, огляді водія й потерпілого для встановлення алкогольного або наркотичного сп’яніння, призначенні судово-медичної експертизи потерпілого й інших експертиз; для другої ситуації, коли водій на автомашині зник з місця події, звичайно характерні найбільше серйозні шкідливі наслідки у вигляді заподіяння тяжких ті лісових ушкоджень або смерті потерпілого. Найчастіше ця ситуація зустрічається після викрадення транспортного засобу або здійснення ДТП нетверезим водієм.

У цьому випадку слідчий повинен зробити огляд місця ДТП, установити й допитати як свідків обізнаних осіб, допитати потерпілого, призначити судово-медичну експертизу й дати доручення органам ДАІ, карному розшуку, службі охорони громадського порядку про виробництві оперативно-розшукових заходів щодо встановлення й розшуку водія, що зник, і його автомашини. Винятково велике значення здобуває розшук водія, що зник, і транспортного засобу.

Колись усього повинне бути забезпечене негайне інформування підрозділів ДАІ й сусідніх територіальних органів міліції про те, що трапилося,, щоб перекрити шляхи руху транспортних коштів, що зникли, повинен бути зроблений опитування можливих свідків у місцях по напрямку його передбачуваного проходження, організовано переслідування по «гарячих слідах»[14]. Варто зробити обстеження й огляд автогосподарств, гаражів, автостоянок і інших місць із метою виявлення автомашини в районах, через які пролягав шлях руху транспортних коштів, що зникли. Поряд із цим повинен перевірятися наявні дані по картотеці обліку транспортних засобів ДАІ.

Початкові слідчі дії в типових ситуаціях. Сліди ДТП матеріальні, найчастіше очевидні і переважають над ідеальними. Тому розслідування починається з огляду місця події, транспорту, допиту водія, свідків-очевидців, потерпілого, освідування водія, потерпілого, призначення судово – медичної експертизи.

Огляд місця події. На місце ДТП, як правило, першими прибувають працівники органу дізнання (ДАІ, патрульно-постової служби), що організують: 1) початкову допомогу потерпілим; 2) охорону місця події; 3) затримку водія і транспортного за­собу: 4) розкриття злочину по гарячих слідах[15].

Слідчий, що прибув на місце ДТП з оперативною групою, очолює і організує роботу з огляду, перевіряє надійність і повноту початкових, заходів вжитих орга­ном дізнання. Якщо щось з названого не виконане, то слідчий дає розпоряджен­ня, наприклад, блокувати трасу, розпочати розшук злочинця по гарячих слідах, виявити свідків — очевидців, провести їх опитування. За станом здоров’я потерпі­лого і з дозволу лікаря слідчий опитує або допитує потерпілого, у разі відправлен­ня його в лікувальну установу посилає співробітника СОГ супроводжувати і спро­бувати одержати інформацію про подію, коли потерпілий з дозволу лікаря може бути опитаний[16].

Мета і завдання огляду ДТП залишаються загальними: виявлення, фіксація слідів, збір інформації про подію злочину осіб, які брали у ньому участь, і його ме­ханізм. Об’єктом огляду є ділянки дороги, вулиці, відкритої місцевості, де зберегли­ся сліди події. При перекиданні транспорту, наїздах кількох автомобілів один на одного, людських жертвах ділянку дороги обгороджують, рух відводиться в об’їзд. Огляд починається зі стадії, що орієнтує, фотографічною фіксацією обстановки, характеру взаємного розташування транспорту, потерпілого, слідів. Усі предмети і сліди, описувані » протоколі, «прив’язують» щодо осьової лінії і країв дорожнього полотна (бордюрного каменя, стовпів огородження тощо).

Огляд місця ДТП умовно можна розділити на: а) огляд ділянки дороги, вулиці, де залишилися сліди події; б) огляд прилягаючої місцевості; в) огляд трупа; г) огляд транспорту.

Огляд ділянки зі слідами ДТП спрямований на встановлення точного місця пе­ребування, «прив’язування» його до нерухомих орієнтирів (будинку, стовпів, дере­ва), визначення точних меж, фіксацію розташування транспортних засобів, частин і уламків перешкод щодо осьової лінії й узбіч дороги, місця розташування трупа, слідів крові, олій, осипу розбитого фарного скла, ґрунту, слідів коліс транспорту на до­розі, особливо при гальмуванні.

При огляді дорожнього полотна треба зафіксувати його розміри, стан покриття, наявність дорожніх знаків, розміток дороги, огороджень. У ході огляду вимірюють і фіксують сліди ходової частини транспорту: ширину колії, ширину бігової доріжки лівих і правих коліс, вид рисунку протекторі в та їх ширину, ширину колії, якщо мож­ливо, базу коліс транспортного засобу. Особливо треба встановити довжину галь­мового шляху від слідів початку гальмування до сліду «юзу». Точна фіксація слідів гальмування необхідна для встановлення дорожніх ситуацій — небезпечних або ава­рійних[17].

Точне значення довжини гальмового шляху лежить в основі обчислення швид­кості руху в момент аварії, визначення повного зупиненого шляху, а отже, технічної можливості запобігти шкідливим наслідкам. Для цього необхідно фіксувати точне розташування коліс транспорту в місці закінчення руху, тобто кінця сліду «юзу». Якщо сліди правих і лівих коліс різні за довжиною, то вимірюють довжину кожного сліду окремо і «прив’язують» його до дороги (бордюр, узбіччя, осьова лінія). Особ­ливості огляду слідів шин полягають у тому, що: а) задні колеса знищують сліди пе­редніх, тому сліди всіх чотирьох коліс треба шукати на поворотах при з’їздах на уз­біччя; б) ступінь придатності слідів протектора покришок залежить від стану по­криття (асфальт, кругляк, ґрунтова дорога). Тому найкраще фіксувати сліди на м’якому ґрунті, після переїзду ділянки бруду, калюжі. На твердих покриттях найча­стіше залишаються пофарбовані сліди (пилом, рідиною); в) оглядаючи слід, можна визначити напрямок руху).

Огляд транспортного засобу проводиться на місці події або на естакаді, що доз­воляє зафіксувати стан показань приладів, положення важеля переключення швид­кості, ручного гальма, положення кермового колеса. При зовнішньому огляді звер­тають увагу на виступаючі деталі, кути автомобіля, де можуть бути мікро сліди пред­мета, з яким контактував транспорт. З бризковиків знімають грунт, окремо з правого і лівого. Визначають точки контакту і піддають їх огляду за допомогою лупи з великим збільшенням, ділянки вилучають шляхом вирізання, якщо необх­ідно встановити вид, якість предмета, з яким зіштовхнувся автотранспорт. У ході огляду транспортного засобу обов’язково повинно бути зафіксоване: а) стан галь­мової системи;

б) стан рульового управління;

в) стан шин;

г) стан освітлювальних засобів.

Огляд трупа проводиться на місці його виявлення або в морзі, якщо потерпілий був раніше доставлений у лікувальну установу, де помер. Фіксуються поза трупа відносно дороги і транспортного засобу, місце наїзду, де найбільша кількість слідів крові, осипання скла, бруду. Особливо звергається увага на розташування і вигляд пошкоджень, нанесених у момент наїзду (безпосередній контакт) і наступні ушкод­ження при падінні, волочінні трупа тощо[18].

Потім оглядається одяг, на якому можуть бути сліди контакту з транспортом, дорожнім покриттям та іншими предметами (бордюрний камінь, огородження тощо). Якщо труп направляють у морг, то рекомендується верхній одяг, штани, светр, піджак знімати й упаковувати, а в кабінеті слідчого проводити огляд за участю фах­івця і за допомогою технічних засобів[19].

Перебіг огляду фіксується вимірювальною зйомкою з глибинним масштабом, відеозаписом. Складається схема-план місця ДТП. Треба відрізняти план, що скла­дається слідчим, від стандартної схем й ДТП, то складається органом дізнання ДАІ. Друге не виключає перше.

Допит. Залежно від сформованої ситуації допиту може передувати огляд при зат­риманні водія, що сховався з місця події. Коли водій і транспорт перебувають на місці, слідчий паралельно з оглядом допитує водія, освідчує його на наявність алко­голю в крові, ушкоджень на одязі і тілі. У водія необхідно з’ясувати, з якою швидкі­стю він рухався, по якій стороні, коли помітив перешкоду (з якої відстані), в якому стані вона перебувала (рухалася через дорогу, назустріч), яких заходів безпеки він вживав.

При допиті потерпілого треба з’ясувати, як він з’явився на проїзній частині до­роги, з якої точки почав рух, з якою швидкістю, коли (па якій відстані) помітив транс­портний засіб, які дії розпочав, як рухався транспортний засіб, чи намагався водій запобігти наїзду.

Допит очевидців — свідків спрямований на встановлення таких обставин: як ру­хався транспорт, як поводився потерпілий, звідки з’явився, з якою швидкістю рухалися транспорт і пішохід, як розвивалася ДТП, де перебував свідок, тобто з якої точ­ки спостерігав. Місце відзначається на плані.

Судово — медичної експертиза призначається для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, механізму їх утворення, для визначення причини смерті. На експертизу надсилають труп, потерпілого після відновлення здоров’я. Однак відра­зу після ДТП потерпілий підлягає медичному освідуванню.

При призначенні експертизи треба ставити запитання, що дозволяють встано­вити ушкодження, типові для ДТП, і ушкодження, що виникли після пошкодження транспортом, наприклад, внаслідок удару об бордюр, огородження тощо[20].

Розшук транспортних засобів і водія найчастіше здійснюється по матеріальним слідам, виявленим на місці події, — марці й типу автомашини, її кольору й іншим прикметам, номеру автомашини або його частин, характеру перевезеного вантажу, ушкодженнями на навколишніх предметах або на тілі потерпілого, слідам транспортного засобу на дорозі т.п., а також по інформації від обізнаних осіб про зовнішність водія. Для розшуку треба залучати представників громадськості, використати місцеву печатку, радіо і телебачення. Звичайно відразу ж після огляду місця події й проведенні інших первісних слідчих дій слідчий висуває й перевіряє версії про причини ДТП. Типовими з них є: 1) порушення правил руху, знаходження водія за кермом у нетверезому стані, перевищення припустимої швидкості, неправильний обгін і ін.; 2) несправності дорожнього покриття, мостів, переїздів; 3) технічна несправність автомашини, зокрема несправність гальм, рульового керування й інших вузлів; 4) груба необережність потерпілого; 5) випадкове стікання обставин; 6) інсценівка ДТП із метою приховання іншого злочину. Одночасно з версіями про причини ДТП виникають і перевіряються версії про особистості винного, часу ДТП, місці здійснення наїзду (буває, що місце виявлення трупа й місце наїзду не збігаються), місці знаходження трупа потерпілого, повезеного з місця події, і ін. Огляд місця події складається із чотирьох частин: 1) огляд траси; 2) огляд трупа потерпілого: 3) огляд транспортного засобу; 4) огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події. Насамперед необхідно звільнити трасу для руху транспорту. Для цього треба точно зафіксувати очевидні об’єкти на трасі — відзначити місця, де перебував труп, транспортний засіб і інші предмети, що можуть мати значення для справи, зафіксувати їх взаєморозташування, позу трупа, зробити необхідні виміру. Крім традиційного методу фіксації обстановки місця події — фотографування, можуть бути використані стереофотографічні методи зйомки. Варто зафіксувати: малюнок і профіль колії (пряма, перехрестя, поворот уліво або вправо, розвилка, горизонтальна дорога, спуск, підйом); тип покриття дороги (ґрунт, бетон, асфальт); стан покриття проїзної частини (сухе, мокре, засніжене, ожеледь); наявність узбіч, тротуарів, газонів, дорожніх знаків, пішохідних переходів, зупинок суспільного транспорту й т.д.; розташування на місці події транспортних засобів, слідів і інших речовинних доказів стосовно проїзної частини або елементів дороги (узбіччю, газону) і постійним орієнтирам ( куту будинку, дорожньому знаку й ін.). Границі ділянки дороги, що оглядається, варто максимально збільшити як убік руху транспортного засобу, так і в протилежну сторону. Треба також точно встановити ширину проїзної частини, ширину узбіч, тротуарів, описати виявлені сліди злочину, довжину й малюнок гальмового шляху, замету й волочіння, їхнє положення стосовно якої-небудь границі проїзної частини (тротуару, узбіччю). У зв’язку з тим, що нерідко встановлення швидкості руху транспортного засобу має винятково важливе значення для розслідування, варто дуже уважно поставитися до вивчення довжини й характеру гальмового шляху (суцільний або переривчастий). Якщо обстановка дозволяє, труп потерпілого варто оглядати на місці його виявлення[21]. Однак нерідко в чинність інтенсивності дорожнього руху й необхідності звільнення дороги для проїзду, труп доводиться оглядати в морзі. Особливе увага при огляді трупа варто звернути на пошук слідів, що характеризують механізм події, у тому числі слідів транспортної травми. Автомобіль оглядається на місці події або в місці його виявлення після події. Фіксуються тип, марка й номерний знак автомашини, ушкодження, можливо, що виникли в результаті ДТП, здійснюється пошук слідів і інших речових доказів, що з’явилися в процесі ДТП (кров, волосся, мозкова речовина, обривки тканини, одягу потерпілого). Звичайно огляд автомобіля починають із перед нею частини. Ретельному огляду повинні бути піддані фари, підфарники, покажчики повороту, переднє стекло, облицювання радіатора, капот, передні крила, ручки дверей з тим, щоб виявити на них можливі ушкодження, частини тканини одягу потерпілого, сліди крові, волосся й т.п. Після цього необхідно в цих же цілях оглянути ходову частину й низ кузова автомашини, зафіксувати стан гальмової системи, рульового керування й інших агрегатів. У ході огляду кабіни автомобіля треба звернути увагу на положення важеля перемикання швидкостей, ручного гальма, покажчиків повороту й включення висвітлення. Здійснюється пошук слідів рук на важелях керування, документів і предметів з метою встановлення особистості водія, що зник.

У необхідних випадках провадиться огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події. Допит свідків. По справах про ДТП хащу усього допитують: а)свідків-очевидців події; б) осіб, що можуть дати характеристику учасника ДТП: в) медичних працівників, що оказали допомога потерпілому; г) співробітників міліції, безпосередньо обізнаних про події: і ін. При допиті очевидців варто враховувати швидкоплинність події ДТП, несподіванка й короткочасність сприйняття цієї події, що спричиняє неповне знання його деталей. Тому, з одного боку, потрібно ретельно аналізувати показання, прагнучи до їхньої деталізації, з інший, вживати заходів до встановлення й наступного допиту інших очевидців. Допитуючи знайомих учасників ДТП, корисно з’ясувати стан здоров’я потерпілого й водія, тому що можливо воно могло вплинути на подію. Медичні працівники й співробітники міліції нерідко можуть пояснити подробиці обстановки на місці події після ДТП, наприклад, як вели себе його учасники, що робили, говорили й т.п. У ході допиту водія повинні бути з’ясовані три групи питань — його дії до, під час і після події. Оскільки ДТП відбувається, як правило, ненавмисно, те звичайно водії схильні до дачі правдивих показань, однак при цьому прагнуть применшити свою провину, посилаючись на непередбачені обставини, наприклад, грубу необережність потерпілого, несприятливі умови дорожнього покриття, погану видимість, непередбачену несправність механізму автомашини, своє несподіване нездужання й ін. Допит потерпілого частіше усього здійснюється після його доставляння в медичну установу й одержання дозволу лікаря. У потерпілого-пішохода з’ясовується: не страждає чи він якою-небудь фізичною недугою (наприклад, короткозорістю, часткової втратою слуху), що міг перешкодити йому швидко зорієнтуватися в сформованій аварійній обстановці: де він перебував у момент події; чи були поруч інші особи; як він сам діяв, чи бачив наближається транспортний засіб, які його відмінні риси (про цьому особливо докладно, якщо воно зникло) і інші обумовлені характером події обставини. При допиті потерпілих із числа пасажирів, крім зазначених обставин, треба з’ясувати, яка була швидкість автомашини, як поводився водій — чи не відволікався, чи не скаржився на утома, нездужання, чи не розповідав про несправності транспортного кошти, як поводився після ДТП. Як і водій, потерпілий є особою, зацікавленою наприкінці справи, тому його показання можуть бути не об’єктивними. Крім того, стан страху, фізичні страждання можуть вплинути на його оцінку події й тому бути помилковими, нечіткими. Необхідна критична оцінка його показань. Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках, коли в результаті ДТП гинуть люди або їм заподіюються тілесні ушкодження. Це експертиза, крім загальних питань про причині смерті, часу, характері, локалізації й ступені важкості тілесних ушкоджень, стані здоров’я потерпілого перед нанесенням йому ушкоджень, має своїм завданням дослідження питань про наявність або відсутності на тілі й одязі потерпілого слідів транспортної (автомобіль ний) травми — слідів удару частин тіла про частину автомашини або про дорожнє покриття, струси мозку в результаті удару, здавлювання тіла, слідів волочіння по дорожньому покриттю. Судово-медичного огляд водія й потерпілого допомагає встановити факт уживання спиртного або наркотиків, їхня кількість, ступінь сп’яніння, давнина вживання, наявність або відсутність залишкових явищ, що свідчать про колишнє сп’яніння. При цьому може бути зроблене біохімічне дослідження з одержанням проб крові й сили випробуваного[22]. При необхідності проводиться судово-медична експертиза речових доказів, що досліджує різні об’єкти біологічного походження, головним чином кров, волосся, частки мозкової речовини, кості й різні тканини й органи людського тіла, виявлені в ході огляду ДТП, на тілі й одязі потерпілого. У зв’язку з цим перед експертом ставляться питання: чи не є виявлена кров (речовина) кров’ю людини; чи збігається вона по групі й типу із групою й типом крові потерпілого: чи належать виявлені при огляді транспортного засобу волосся людині; якщо так, те чи подібні вони з волоссям потерпілого[23]. Шляхово-транспортна (автотехнічна) експертиза призначається для визначення стану транспортного засобу й справності окремих його частин, механізмів і вузлів, установлення механізму ДПТ, дослідження технічної можливості запобігання події. Найчастіше перед експертом — автотехніком ставляться наступні питання: а) які ушкодження є на транспортному засобі; б) коли вони утворилися — до події або після: в) з якою швидкістю рухався транспортний засіб перед подією; г) чи можливо при даній швидкості руху, стані проїзної частини дороги й певній відстані до перешкоди зупинити транспортний засіб за допомогою гальмування: д) яке значення в даних умовах могла мати несправність гальм і рульового керування; е) які обставини, пов’язані з технічним станом транспортного засобу й дорожньою обстановкою, сприяли події. По даній категорії справ можуть бути також призначені судово-хімічна, криміналістична (частіше усього трасологічна), комплексна (криміналістична, шляхово-транспортної й судово-психологічна) експертизи. Слідчий експеримент дозволяє одержати інформацію: а) про можливість бачити перешкода, що з’явилася (людини, автомашину й ін.) у конкретної дорожньої ситуації: б) про можливість чути звуки транспортного засобу, шум двигуна й т.п.; в) швидкості руху автомашини; г) про стан гальм і інших агрегатів транспортного засобу, що впливають на безпеку руху; Д)про наявність або відсутність у водія певних професійних навичок і т.п. Шляхом відтворення обстановки ДТП із урахуванням слідів на транспортному коштах, дорожнім покритті й інших об’єктах слідчий експеримент допомагає встановити механізм зіткнення або наїзду. У ряді випадків результати експерименту можуть бути використані в якості вихідних даних при виробництві шляхово-транспортної (автотехнічної) експертизи.

До початку наступного етапу розслідування у слідчого звичайно є досить інфор­мації про початок планування і версіювання, визначення напрямку розслідування. На цьому етапі проводять головним чином: допит, перевірку показань на місці, слідчий експеримент, судові експертизи. Основним напрямком розслідування за­лишається встановлення факту, хто з учасників дорожнього руху створив аварійну ситуацію, що призвела до аварії.

При аналізі механізму ДТП як складної взаємодії «люди — речі» можна знайти дві дорожні ситуації — обстановки:

1) небезпечну;

2) аварійну.

Небезпечна обстановка — це таке взаємне розташування учасників руху і транс­портних засобів, при якому учасники мають можливість запобігти настанню аварії. Наприклад, водій застосує гальмування, здійснить об’їзд перешкоди, а пішохід зу­пиниться і пропустить транспорт.

Аварійна обстановка — це таке взаємне розташування учасників руху та їх транс­портних засобів, якого не можна запобігти від переростання в аварійне і настання аварії, катастрофи.

Звідси виникають два напрямки розслідування — дві версії:

1) аварійну обста­новку створив водій при наїзді на пішохода;

2) аварійну обстановку створив пішохід. При зіткненні — водій, який створив аварійну обстановку.

Перевірка показань на місці проводиться в тих випадках, коли необхідно пере­вірити раніше дані в справі показання, уточнити вже отримані, визначити наявність слідів, предметів на місці події, що з якихось причин не зафіксовані в матеріалах справи. Обвинувачений Ж. заявив, що при первинному огляді ДТП, що відбулося три роки тому, сліди і розташування транспорту органи дізнання зафіксували не­правильно, а деяких слідів узагалі немає на схемі події. Колишня обстановка місця події була встановлена перевіркою показань на місці всіх учасників первинного ог­ляду (всього близько 20). З кожним свідком-очевидцем (учасником огляду) виходи­ли на місце події, перевіряючи, де вони показували взаємне розташування транс­порту і слідів, що фіксувалося щораз на новій схемі ДТП. Порівнявши показання всіх, що перевірялися, і проаналізувавши складені схеми, слідчий склав план місця події з розташуванням транспорту, місць розташування слідів осипання фарного скла, ощепів кузова, масляних плям, що утворилися в місці зіткнення. Складений таким чином, так би мовити, усереднений план місця події відображав реальну кар­тину, що дало можливість експертам — автотехнікам розрахувати швидкість руху двох автомашин і в такий спосіб визначити винного в створенні аварійної обстановки[24].

Слідчий експеримент — поширена слідча дія при розслідуванні ДТП для визна­чення психофізіологічних можливостей учасників руху, наприклад, можливість ба­чити, здійснювати певні дії — об’їхати перешкоду, загальмувати транспорт на певній відстані і, нарешті, визначити швидкість руху транспорту на місці події. Для визна­чення швидкості виїжджають на місце події і пропонують водію проїхати 100-150м з тією швидкістю, що була перед здійсненням події. Спідометр автомобіля поперед­ньо закривають, а швидкість руху фіксують приладом «Фара» або «Бар’єр».

При визначенні швидкості руху людей потерпілому пропонують перебороти певну відстань, наприклад, шлях від тротуару до місця наїзду. Час точно фіксують швидкостеміром.

Слідчий експеримент не слід плутати з визначенням стану кермової системи і гальм, що здійснюють працівники ДАІ при технічному огляді транспорту.

Судові експертизи. При розслідуванні ДТП, крім судово-медичної, проводяться судово — автотехнічні, трасологічна експертизи. Питання судово — автотехнічної екс­пертизи стосуються двох завдань. Перша спрямована на встановлення механізму ДТП, технічного стану транспорту, швидкості руху транспорту, пішохода тощо. Друга пов’язана з оцінкою дій водія щодо забезпечення правил безпечного руху (як пови­нен був діяти водій у дорожній ситуації, що створилася, якими правилами дорож­нього руху мав керуватися водій, тобто вирішується основне питання винності — хто з учасників руху створив аварійну обстановку і з яких причин.

Трасологічна експертиза проводиться для ідентифікації цілого за частинами де­талей, що відділилися на місці події, частин від транспортних засобів, ототожнення транспорту за слідами шин, виступаючих деталей тощо[25].

Допит, головним чином обвинуваченого, проводиться після одержання ви­сновків експертизи, допитів свідків, слідчого експерименту та інших слідчих дій. До­пит зводиться до повторення першого допиту при пред’явленні обвинувачення. Тут необхідно показати обвинуваченому весь ланцюг зібраних доказів, що свідчить про вчинення ним даного злочину. Встановити причинний зв’язок між його діями і зло­чинними наслідками, що настали. Після такого допиту нерідко обвинувачений каєть­ся і дає розгорнуті показання про механізм ДТП.

Отже, проаналізувати особливості методики розслідування злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, необхідно сказати наступне, що найбільш загальними типовими кримінальними ситуаціями, що впливають на організацію розслідування порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, є: 1) ситуація, коли ці порушення спричинили тяжкі наслідки (людські жертви, ушкодження або руйнування транспорту й ін.); 2) ситуація коли допущені порушення могли спричинити такі наслідки, але вони не наступили. Комплекси слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у цих випадках будуть значно розрізнятися. Порушення правил безпеки руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного й автомобільного транспорту поєднує те, що вони відбуваються транспортними працівниками в процесі виконання своїх службових (професійних) обов’язків.

З метою встановлення об’єктивних і суб’єктивних ознак даного виду злочинів у ході розслідування необхідно з’ясувати наступні питання:

— які правила безпеки руху й експлуатації транспорту порушені;

— у чому конкретно виразилося порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту, які обставини цьому сприяли:

— ким персонально допущені порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту або проведений недоброякісний ремонт транспортних засобів, його посадове положення, службові обов’язки й інші обставини, що характеризують особистість;

— коли й де зроблений злочин (на якому конкретно транспортному підприємстві, на стоянці або під час рейса, на якій дистанції шляху, при виконанні якого маневру й т.д. ):

— навмисне або по необережності порушені правила безпеки руху й експлуатації транспорту, які мотиви цих порушень, чи не перебував обвинувачуваний у момент порушення правил у хворобливому стані або стані сп’яніння (похмілля), чи мав предрейсовий відпочинок, чи не було інших обставин, що обумовили його перевтома, пригноблена стан або сон за пультом керування;

— які реальні й можливі наслідки допущених порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, недоброякісного ремонту транспортних засобів. З’ясування характеру й масштабів суспільно небезпечних наслідків цих злочинів припускає точне встановлення числа потерпілих (загиблих і травми, що одержала), кількості й виду зруйнованих і ушкоджених транспортних засобів, розміру матеріального збитку, конкретних наслідків порушення графіка руху, вартості відбудовних і ремонтних робіт і т.д. Залізничні катастрофи, аварії морських і річкових судів, авіакатастрофи й інші транспортні події з тяжкими наслідками вимагають негайного реагування правоохоронних органів. У цих випадках, як правило, створюється спеціальна (урядова або відомча) комісія для проведення службового розслідування. При наявності ознак злочину збуджується кримінальна справа. Службове розслідування (воно носить не карно-процесуальний, а адміністративно-правовий характер) проводиться відповідно до Положень (інструкціями) про порядок службового розслідування, що діють на залізничному, водному і повітряному транспорті.

По завданнях розслідування попередній наслідок і службове розслідування події багато в чому збігаються, тому для усунення дублювання, з метою організації злагодженої цілеспрямованої роботи особливого значення набуває чітка взаємодія слідчого (слідчо-оперативної групи) з особами, що роблять службове розслідування (якщо не створена спеціальна урядова комісія, це начальник залізниці , ревізор по безпеці руху, керівники відповідних служб доріг, капітан порту й ін.).

Воно припускає спільне погоджене планування роботи, постійний обмін інформацією про результати розслідування, взаємні консультації по технічних, організаційних і правових питаннях, пов’язаним з подією. Всі матеріали службового розслідування постановою слідчого прилучаються до кримінальної справи (в оригіналах).

Попереднє розслідування по справах про транспортні події проводиться, як правило, із застосуванням бригадного методу. До складу слідчо-оперативної групи бажано включати слідчих і оперативних працівників, що знають специфіку роботи відповідного виду транспорту. На першому етапі розслідування висуваються й перевіряються, насамперед, слідчі версії про: а) технічний при чині події й настання шкідливих наслідків; б) особах, винних у події; в) формі винності (необережне або навмисне здійснення протиправних дій); г) причинного зв’язку між порушенням правил без небезпеки руху й експлуатації транспорту й наслідками, що наступили; д) наявності зм’якшуючих і обтяжуючих обставин у діях обвинувачуваних (перевтома, хворобливий стан, ненадання працівникові предрейсового відпочинку, систематичне порушення трудової й технологічної дисципліни, зловживання алкоголем і т.п. ).

Конкретні версії в справі мають місце з урахуванням характеру події, насту наслідків, що пили, і поводження працівників транспорту в аварійній обстановці.

У числі первісних невідкладних дій слідчо-оперативної групи плануються й здійснюються: 1) слідчий огляд місця події, ушкодженого (зруйнованого) транспортного засобу, трупів загиблих і транспортних документів, що мають відношення до події; 2) огляд потерпілих; 3) судово-медичний огляд причетних до події транспортних працівників з метою виявлення алкогольного (наркотичного) сп’яніння, отриманих травм і визначення їх фізичного й психофізіологічного стану після події; 4) допит свідків-очевидців, і насамперед з числа пасажирів, що убувають із місця події; 5) допит потерпілих, здатних по своєму стані після події давати показання; 6) допит членів екіпажа про причину й обставини події; 7) ознайомлення із записами радіообміну; 8) вивчення матеріалів службового розслідування; 9) підготовка й призначення відповідних технічних, криміналістичних, медичних і інших видів експертиз; 10) оперативно-розшукові заходи з метою перевірки виниклих підозр відносно конкретних осіб, а також виявлення додаткових свідків (у тому числі очевидців) із числа місцевих жителів і пасажирів.


[1] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999.

[2] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[3] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[4] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[5] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[6] Постанова ПВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р.

[7] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[8] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[9] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[10] Постанова ПВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р.

[11] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[12] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[13] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[14] Криминалистика /Под ред. А.Г. Филиппова, А.Ф. Волынского.-М.,1998.-Т.1.

[15] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[16] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[17] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[18] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[19] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[20] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[21] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[22] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

[23] Криминалистика /Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999

[24] Криминалистика. /Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.

[25] Криміналістика /Під ред. М.В. Салтевского. — К., 2005.

Залишити коментар

*