Приватний детектив при розв’язанні поставлених задач в своїй діяльності використовує методику і засоби розроблені криміналістикою. Розглянемо поняття, предмет і завдання криміналистики, щоб зрозуміти що без її вчення не обходиться жодне професійне детективне агенство в Києві, Україні і світі.
Формування предмета науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається, вдосконалюються його зміст і методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. та пекучі потреби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.
Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г.Гросс у своїй фундаментальній роботі “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” (1892 р.). Це перша робота, в якій були систематизовані накопичені тактичні і методологічні знання про розкриття злочинів, зібрані технічні засоби, які використовувались для цього. Г.Гросс назвав сукупність таких знань системою, а галузь знання, що їх вивчає,— криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: “Криміналістика по своїй суті починається там .., “де встановлюють” .., яким саме способом учинюються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета — про все це нам не говорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики”.
Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця”. Увага до технічного аспекту використання засобів і методів природничих наук викликало появу однобокого визначення предмета криміналістики. Автор першого в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”. Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча і додається новий напрям — дослідження особистості злочинця.
В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої і виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності і законності правозаступницької діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.
Криміналістика озброює приватних детективів ефективними методами і засобами розкриття злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об’єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.
Останнім часом Президент і Уряд України приділяють особливу увагу вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної бази боротьби зі злочинністю взагалі і з організованою зокрема. Сучасний рівень науки криміналістики і науково-технічний потенціал природничих і технічних наук дозволяють практичним органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати дуже складні злочини і тим самим сприяють розв’язанню однієї із головних задач зміцнення законності та правопорядку в Україні.
Криміналістика — це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Але злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціологія і філософія, кримінальне, цивільне і адміністративне право, психологія, статистика та ін.), які досліджують деякі специфічні сторони, властивості і особливості злочинної діяльності для боротьби із нею. В цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.
Предмет будь якої науки — це сторона, властивості і відношення оточуючого світу, що виділені в процесі практики і перетворені в об’єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.
Злочин є складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв’язками і відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набувають властивостей закономірностей, що належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.
Злочин у діяльнісному плані — це динамічна система, яка має різні форми взаємодій об’єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб’єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких учинено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.
Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією із сторін злочину, яку вивчає криміналістика.
Механізм вчинення злочину, з одного боку, можна подати як низку певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур суб’єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого — як обов’язкову появу незалежно від наслідків злочинної діяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.
Механізм злочину є системою взаємодій реальних об’єктів матеріального світу і тому він охоплює явища, події і факти реальної дійсності, моменти і відрізки часу, людей, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механізми і комп’ютерні системи, тварин, об’єкти рослинного світу тощо, які є елементами механізму злочину. Вони причинно взаємопов’язані, а їх взаємодія відбувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії — механічного, фізичного, хімічного, біологічного і психічного.
Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією з важливих задач, тому що не встановивши динаміки події — як, коли і при яких обставинах, якими засобами і в якій послідовності розгорталася картина злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.
Предмет безпосереднього посягання не можна змішувати з об’єктом злочину, дослідженням якого займаються різні галузі права. Криміналістику цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що між ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень і взаємозв’язків між предметом посягання і суб’єктом злочину має безпосереднє значення для його розшуку і встановлення особистості злочинця. Наприклад, наркомана найчастіше цікавлять самі наркотики і де практично їх роздобути. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть більш коштовні залишилися, то запідозрюється передусім наркоман.
Предмет безпосереднього посягання закономірно пов’язаний з особистістю злочинця, його віком, фахом, деякими властивостями особистості. Так, з фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати ФЕД, кілька пачок фотопаперу і проявника. Відділи, розташовані поряд, в яких продавались годинники і готовий одяг, злодія не цікавили. Була висунута версія, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і можливо раніше відвідував фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі затримали школяра, який втік з дому і став бродяжити. З’ясувалось, що він перед закриттям універмагу залишився в ньому, вночі взяв два фотоапарати, а вранці, коли відчинили універмаг, неповнолітній злодій непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8 класі і відвідував фотогурток.
Спосіб учинення злочину — це образ діяльності суб’єкта, що не тільки його поведінка, але й закономірне відтворення використання предметів — засобів діяльності. У зв’язку з цим спосіб опосередкований об’єктивними умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія.
Злочинець і образ його дії пов’язаний з місцем учинення злочину і особистістю потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі і т.ін. В цьому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії: “Злочинець — свій”, “Злочинець — чужий”, тобто не знайомий з потерпілим.
Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як елементи. Подія злочину розкриває діяльність суб’єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину — джерела доказової інформації. У природі все взаємопов’язано і взаємозумовлено. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер. Давно помічено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за образом дії, предметами і прийомами та їхнім використанням і застосуванням, які при масовому спостереженні набувають закономірного характеру причини та наслідків.
Виникнення слідів при вчиненні злочину — процес динамічний, і всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається у будь-якому історичному періоді і має загальну закономірність, суть якої точно закарбована в народній мудрості так: “Немає злочину без слідів”, тому, що немає руху без утворення слідів. На підставах загальної закономірності Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності, які зустрічаються в процесі вчинення злочину і є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.
Закономірність, тобто відповідність закону — діяльність, яка відповідає деяким правилам, нормам. Застосовуючи до події злочину, закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об’єктивним законам руху і відображення матерії, але і можливість керування і передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання їх у правоохоронній діяльності.
Р.С.Бєлкін назвав п’ять закономірностей утворення слідів злочинів:
1) повторюваність процесу виникнення слідів;
2) зв’язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату;
3) зв’язок між способом учинення злочину і слідами, які виникають як наслідок використання цього способу;
4) залежність вибору способу від конкретних обставин;
5) зникнення доказів тобто слідів злочинів, вищесказане має сенс об’єднати в такі три групи.
До першої групи закономірностей належать:
— повторюваність, тобто при наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад, при доторку до гладкої поверхні пальцем, щоразу утворюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована — ледь видимий;
— зв’язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності по-лягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв’язок між дією та її результатом може бути представлений математично. Але цей зв’язок опосередкований багатьма обставинами. Так нестача матеріальних коштів на складі не завжди є наслідком крадіжки або розтрати, при торканні пальцем предмета — не завжди зостається відбиток. Зв’язок носить кореляційний характер і може бути представлений кількісно, що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів.
Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності полягає у тому, що будь-який слід-відображення матеріальний або ідеальний після виникнення змінюється у часі і нарешті, зникає. Таким чином сліди злочинів після їх утворення “старіють”, кількість відображеної інформації зменшується, а тому їхнє доказове значення поступово зменшується. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їх знаходити і фіксувати.
Друга група закономірностей включає три види зв’язків:
1. Зв’язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку із приміщення закритого складу, то обов’язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять висячим у зашморгу, то обов’язково виникають специфічні сліди (на шиї — странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу — утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і т. ін. Разом з тим виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими і їх знаходження вимагає використання технічних засобів.
2. Зв’язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають “почерком злочинця”, але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв’язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.
3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об’єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв’язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.
Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і перебіг явищ, які пов’язані із злочином, характеризуються суб’єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб’єктів:
— таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об’єкт, час, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;
— рекогносцировка місця вчинення злочину — це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам’ятали злочинця. При розслідуванні по “гарячих” слідах ці обставини треба мати на увазі;
— раптовий від’їзд, зміна зовнішності і місця проживання, роботи тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від’їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Але слідча і судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від’їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);
— нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.
Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльності злочинця, встановлення яких складає тільки одну частину розслідування. Другу частину створює діяльність слідчого, яка полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.
Процес доказування в інформаційному плані — це рух інформації і підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, в тому числі правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей процес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передачу інформації адресату. У кримінальному процесі, стосовно процесу доказування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.
Збирання доказів, як діяльність, складається з таких процедур:
а) пошуку джерела інформації, тобто таких об’єктів, які “були присутні” на місці події і причинно пов’язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідинно- та газоподібні тіла;
б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступної для його сприйняття об’єктами доказування;
в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища, його індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії;
г) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів і технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.
Дослідження джерел інформації підлягають певним закономірностям і охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона узгоджується з іншими доказами.
Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб’єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв’язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.
Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надати суб’єктам можливість ознайомитись з джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).
Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.
Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад, за суб’єктами застосування — засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.
Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію — сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв’язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).
Сучасна криміногенна ситуація, що склалася, перетворилась “в найбільш небезпечне соціальне зло, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави”. Завдання правоохоронних структур — забезпечити розбудову і становления молодої незалежної держави Україна, створити умови — правове середовище для вільного користування громадянами правами і свободами, гарантованими конституцією.
Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Однак вона своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільствознавчих та природничих наук, які так чи інакше, займаються вивченням злочинності.
Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних) задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.
Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких задач належать:
1) подальше вивчення об’єктивних закономірностей дійсності, що грунтуються в механізмі вчинення злочину, виникнення джерел доказової інформації, які є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження і попередження злочинів;
2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;
3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та попередження того, що готується;
4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, розробка на їх основі головних напрямів криміналістичної діяльності;
5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього та судового слідства;
6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.
Часткові завдання криміналістики — динамічні, вони змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити пекучим потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку.
Телефон:
