Розслідування економічних злочинів та шахрайств. Дослідження доводять, що більш ніж 75% від усіх збитків, заподіяних економічною злочинністю, припадає на сферу діяльності банківських установ.
Метою цієї злочинного збагачення у сфері ухилення від оподаткування, розкрадань грошових коштів клієнтів банку та легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом. Кредитування є однією з розповсюджених і, одночасно, уразливих у кримінологічному відношенні банківських операцій.
Останнім часом на фінансовому ринку спостерігався зростаючий інтерес до кредитів як зі сторони підприємців, так і громадян.
Тобто банки надто ризиковано розширювали свої кредитні портфелі, щоб приваблювати нових клієнтів, при цьому неуважно ставлячись до їх платоспроможності. Це призвело до масових невиплат заборгованостей, зловживань та шахрайства .
Станом на сьогодні консолідована сума збитків по кредитним зобов’язанням становила близько 20 мільярдів гривень. Ось так активно став розвиватись новий вид «бізнесу» організованих злочинних груп – «вибивання» боргів за домовленістю з кредиторами (банками).
Мова йде про так звані колекторні фірми у діях яких вбачалися ознаки злочинів. Підвищена суспільна небезпечність злочинних дій у технології розкрадання кредитних ресурсів банку також визначалася тим, що одержані злочинцями кошти в багатьох випадках переказувалися за межі України з метою незаконної конвертації та зберігання на незаконно відкритих рахунках.
Економічна злочинність у сфері банківської діяльності означає здійснення певних заборонених кримінальним законом діянь, що посягають на нормальний порядок суспільних відносин у сфері банківської діяльності, які вчиняються з використанням банківських операцій та посадового становища працівників банків.
Рамки банківської сфери окреслені в Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року. У ньому зазначений широкий перелік банківських операцій, які у ряді випадків можуть бути здійснені зі злочинною метою.
Злочинні посягання у сфері банківської діяльності мають місце у наступних випадках:
- коли до вчинення злочинів причетні представники банківського сектору з використанням наданих їм повноважень щодо доступу до фінансових ресурсів відповідної фінансової установи (внутрішнє втручання);
- коли злочинні посягання на ресурси банку здійснюються представниками господарчого сектору економіки, органів влади та управління (зовнішнє втручання).
Для механізму вчинення злочинів шляхом кредитно-фінансових операцій організованими злочинними групами є характерним розподілення функцій між окремими її членами, коли кожний з них виконує тільки частку злочинної «роботи», яка підлягає кваліфікації за окремою статтею Кримінального кодексу України (далі КК України).
Завдання правоохоронних органів у таких ситуаціях полягає у тому, щоб за окремими ланцюжками злочинних дій окремих осіб розгледіти єдину злочинну діяльність організованої групи.
Характеризується це наявністю основних і допоміжних злочинів. Вони відображають логіку поведінки злочинців і є певними етапами в досягненні злочинної мети.
Мета основного злочину полягає в отриманні певної матеріальної вигоди і знаходиться в основі мотивації злочинної поведінки суб’єкта. У більш складних кримінальних схемах допоміжні злочини можуть виступати в якості основних по відношенню до інших допоміжних (вторинних) злочинів.
У широкому розумінні технологія злочинного збагачення – це сукупність корисливих дій (прийомів та методів) з підготовки (планування), вчинення та приховання слідів злочину, що спрямовані на систематичне отримання кримінальних доходів із включенням у таку діяльність широкого кола осіб, у т.ч. представників банківської сфери
Структура технології злочинної діяльності передбачає наявність комплексу взаємопов’язаних між собою злочинів: основних та вторинних чи допоміжних.
Ці злочини об’єднані між собою єдиною метою – протиправне (злочинне) збагачення.
Досудове розслідування цієї категорій кримінальних справ має труднощі у доказуванні злочинних дій, бо вони є дуже складними та заплутаними. Коли проводиться розслідуванні то важливо довести необхідного зв’язку між окремими діями (злочинами), що складають загальну «картину» технології злочинного збагачення. А це, як вказує слідчо-судова практика зробити досить важко.
Тому, як зазначає переважна більшість, 87,8 % опитаних нами працівників правоохоронних органів, добре сплановані економічні злочини у банківській сфері не мають достатніх перспектив доведення їх до стадії судового розгляду. Тому слід враховувати закономірності, пов’язані зі скоєнням та розслідуванням кількох злочинів.
Основними злочинами при здійсненні позикових операцій банку виступають: привласнення кредитних ресурсів банку (ч.2 ст. 191 КК України), шахрайське одержання кредиту (ст. 190 КК України), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України). Допоміжними на шляху вчинення основного злочину, як правило, виступають наступні дії: створення фіктивного підприємства (ст. 205 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України) та інші злочини у сфері службової діяльності (ст. 364, 365-368 КК України). Як спосіб приховання (маскування) наслідків злочинної діяльності може виступати доведення до банкрутства (ст. 219 КК України) та ін.
Основною ціллю у даній технології злочинного збагачення є заволодіння кредитними коштами банку. Аналіз слідчо-судової практики показує, що найчастіше (у 76 % вивчених кримінальних справ- спостерігається обманне, тобто шахрайське одержання кредиту. Ці злочини ґрунтуються на поданні до банку завідомо неправдивої інформації при укладанні кредитного договору.
Якщо позичальник уже при оформленні кредиту має на меті не повертати його, то намір на заволодіння майном або придбання права на нього вже в момент вчинення цих дій (ст. 190 КК України). Якщо ж такого наміру немає – має місце шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України).
Введення в оману потенційними позичальниками банківських службовців здійснюється різними способами, які можуть бути об’єднані у дві групи:
1) шляхом використання спеціально створених для розкрадання кредитних ресурсів фіктивних підприємств;
2) шляхом фальсифікації документів і застосування інших прийомів обману, внаслідок чого службовці банку вводяться в оману щодо можливостей і перспектив повернення кредиту та якості його забезпечення.
Так, наприклад, службові особи одного з ТОВ «Коміра» з метою отримання та привласнення кредитних коштів надали для шести банківських установ одне й теж заставне майно, завдавши збитків на загальну суму близько 19 млн. грн. У даному випадку фінансовим шахраям вдалось обійти навіть єдиний реєстр заборон на відчуження нерухомого майна та іпотеку, зокрема, шляхом підробки листів банківських установ про виключення майна з реєстрів обтяжень, отримуючи кожного разу у нотаріуса витяги з такого реєстру, які засвідчували, що майно, начебто не перебуває у жодній заставі.
На підставі опитування працівників оперативних і слідчих підрозділів по кримінальних справах про злочинне збагачення шляхом незаконного отримання та розкрадання кредитних ресурсів банку у найбільш загальних рисах можна поділити на кілька етапів.
На першому етапі створюються або використовуються не менше двох фіктивних фірм – суб’єктів господарювання, на ім’я яких планується одержання кредитів. Їх засновниками, власниками та керівниками є одні й ті самі особи – співучасники злочину. В окремих випадках керівниками фірм (директор, головний бухгалтер) призначають підставних осіб, які не мають відповідної кваліфікації для виконання покладених на них обов’язків, тому безперечно виконують вказівки осіб, які їх найняли.
На другому етапі розроблюють «пакети» підроблених документів, які вимагають банківські установи для надання кредитів. При цьому одна з фірм виступає одержувачем кредиту, інші – партнерами по угодах (купівлі- продажу, поставок тощо), якими «обґрунтовується» необхідність та господарська доцільність одержання (надання) кредиту.
На третьому етапі названий «пакет» документів особисто або через посередників (у тому числі підставних керівників фірм) подають до банківської установи. Для полегшення скоєння злочину члени злочинної групи можуть вступати у зговір з відповідальною посадовою особою банку, яка відає питаннями видачі кредитів, про дачу хабарю (як правило, у доларах США) у розмірі від 10 до 50 % від суми кредиту. Після цього підписуються кредитні договори та інші документи (наприклад, договір застави, страхування кредиту та заставного майна, тощо) і кредитні ресурси перераховуються на позиковий, а згодом – на поточний рахунок фірми.
На завершальному етапі одержані гроші протягом одного-трьох днів перераховуються на рахунки заздалегідь підібраних суб’єктів господарювання, де проводиться їхня конвертація (за окремо розробленою схемою), після чого частина валюти передається керівництву банківської установи, а решта привласнюється злочинною групою. У подальшому готівкову валюту одержують особисто члени злочинної групи або підставні особи, на яких заготовляють підроблені документи (нерідко у таких випадках у фірмах-одержувачах кредиту відсутні будь-які документи про використання валюти за кордоном) або долучаються довільної форми «акти» про використання валюти. Одержання та привласнення готівкою національної валюти теж маскується підробленими документами на видачу заробітної плати на підставних чи фіктивних осіб, актами закупівлі продукції та ін.
Найбільшу шкоду банківській системі заподіюють все ж таки зловживання саме банківських працівників. Адже в даному випадку банкам заподіюється не тільки пряма майнова шкода, а й шкода репутації банківської установи, знижується довіра до банківської системи в цілому.
У підсумку потрібно зазначити, що особливістю доказування по кримінальним справам, пов’язаним з розслідуванням технології злочинного збагачення шляхом незаконного отримання та розкрадання кредитних ресурсів банку, є їх відмінність від інших категорій справ у процесі збору й оцінки доказів. Злочинні схеми у сфері банківського кредитування можуть тісно переплітатися із злочинами по іншим банківським операціям.
Телефон:
